ХТО ПРАВИТЬ АМЕРИКОЮ?

(Who Rules America?)

 

 

Дослідницький Відділ журналу National Vanguard

Медіа-директор Кевін Альфред Стром

P.O. Box 330 · Hillsboro · West Virginia  24946 · USA

 

 

Залізна хватка, якою чужі руки тримають американську індустрію новин та розваг, повинна бути розірвана.

 

Оновлено у листопаді 2004 року.

 

Сьогодні в світі не існує більшої сили, ніж та, якою володіють маніпулятори суспільною думкою в Америці. Жоден король або папа минулих століть, жоден генерал-завойовник або первосвященик ніколи не мав влади, що хоча б віддалено наближувалась до тієї, яка є сьогодні у розпорядженні декількох десятків людей, контролюючих американські засоби масової інформації.

 

Їхня влада не є чимось далеким та безособовим: вона потрапляє в кожний американський дім і працює, нав’язуючи свою волю, практично увесь час, коли людина не спить. Це сила, що формує свідомість буквально кожного громадянина Америки, молодого чи старого, легковажного або спокушеного. ЗМІ формують для нас наш власний імідж у світі, а потім говорять нам про те, що нам слід думати про цей імідж. Практично усе, що ми знаємо – або вважаємо, що знаємо – про події поза межами свого кварталу або кола наших близьких знайомих, потрапляє до нас через нашу щоденну газету, наш щотижневий журнал, наше радіо, наш телевізор.

 

Це – не тільки деспотичне придушення тих чи інших новин в газетах або безсовісна пропаганда антиісторичних телевізійних „документальних драм”. Люди, що володіють ЗМІ, демонструють і тонкість, і ретельність в диригуванні індустрією розваг та новин, які вони нам представляють.

 

Наприклад, в тому, як подаються новини: які події підкреслюються, а які залишаються майже недоторканими; те, як репортер підбирає слова, тон його голосу, вираз обличчя; формулювання заголовків; підбір ілюстрацій – всі ці речі працюють на рівні підсвідомості і глибоко впливають на те, як ми інтерпретуємо те, що бачимо та чуємо.

 

До того ж, оглядачі та редактори прибирають будь-які наші сумніви відносно того, що нам потрібно думати про все це взагалі. Використовуючи ретельно розроблені психологічні методи, вони керують нашими думками так, що ми завжди налаштовані на хвилю „передового” натовпу, „привабливих людей”, „розумного бізнесу”. Вони надають нам можливість зрозуміти, як ми повинні відноситись до різних типів людей та людської поведінки, представляючи цих людей або цю поведінку у контексті телевізійної драми або комедії і примушуючи решту персонажів реагувати на них Політично Коректним Чином.

 

Формуючи американські думки

 

Наприклад, расово змішана пара повинна подобатися решті персонажів та викликати їх повагу саме так, як і чорношкірий вчений або бізнесмен, чутливий та талановитий гомосексуаліст, або бідний, але працелюбний  нелегальний іммігрант з Мексики. З іншого боку, білий „расист” (кожна расово свідома людина), якому не до вподоби змішані шлюби, або різко темніюча расова ситуація в Америці, зображується в кращому випадку як жалюгідний фанатик, якого висміюють інші персонажі – в гіршому ж як небезпечний помішаний на зброї психопат, як реальна загроза для усіх законослухняних  громадян. Фактично, білий „расист”, „придуркуватий з пістолетом” вже став звичайним стереотипом телевізійних шоу.

 

Середній американець, чий щоденний раціон телебачення здобув зовсім нездорові пропорції, з великим трудом відрізняє ці вигадані ситуації від реальності – якщо відрізняє взагалі. Він реагує на дії, заяви, реакції телеперсонажей саме так, як він реагує на оточуючих його в реальному житті людей. Для багатьох, дуже багатьох американців реальний світ вже затьмарений реальністю телебачення – і саме на цю псевдореальність  реагує його внутрішня потреба „співпадати”. Таким чином, коли телесценарист висловлює задоволення тим чи іншим ідеям або діям – і незадоволення іншими ідеями та діями – через персонажів його телешоу, він чинить потужний тиск на мільйони телеглядачів, примушуючи їх прийняти його точку зору.

 

Така ж справа з новинами, телевізійними чи газетними. Підступність цієї форми контролю над думками полягає у тому, що, навіть коли ми усвідомлюємо, що розважальні передачі або новини неупереджені, хазяї мас-медіа все рівно мають можливість маніпулювати більшістю споживачів – не тільки подаючи матеріал в потрібному ракурсі, але й установлюючи межи дозволеного спектру думок.

 

Наприклад, подивимось на те, як ЗМІ представляють новини про Близький Схід. Деякі редактори та коментатори у кожному своєму слові висловлюють своє раболіпство перед Ізраїлем у той час, як інші здаються майже нейтральними. Але ніхто і ніколи навіть згадати не посміє про те, що уряд США, можливо, підтримує не той бік у арабо-ізраїльському конфлікті, або про те, що 11 вересня 2001 року – результат цієї підтримки. Також ніхто не посміє заявити про те, що направлення американських військ до Іраку, головного суперника Ізраїлю на Близькому Сході, слугує єврейським, а не американським інтересам. Таким чином, встановлюється дозволений спектр думок – від проізраїльского до майже нейтрального.

 

Ще один приклад – те, як ЗМІ висвічують расові проблеми в Сполучених Штатах. Деякі коментатори майже неупереджено повідомляють новини про расову напруженість у той час, як інші підтримують один бік – і це завжди небілий бік. Однак усі без виключень представники ЗМІ в унісон заявляють, що „мультикультуралізм” та змішення рас існують і будуть існувати, і що це, безумовно, позитивні явища.

 

Але з тої причини, що існують різні думки, то більшість з американців не усвідомлює, що ними маніпулюють. Навіть людина, яка скаржиться, що „новини кореговані”, опиняється в тій самій пастці: вона вважає, що у представленому спектрі думок він в змозі уникнути впливу „контролерів думки” тим, що буде вірити іншому коментатору на свій власний вибір. Це ситуація безпрограшної монети: „Орел – я виграв, решка – ти програв”. Будь-яка позиція дозволеного спектру суспільної думки вигідна хазяям мас-медіа, і жодний непередбачений факт або незалежна думка не побачать світ.

 

Контроль за формуючими суспільну думку засобами масової інформації фактично представляє собою єдине ціле. Всі підконтрольні телеканали та радіостанції, газети, журнали, книги та фільми говорять однаковим голосом, підтримуючи і підспівуючи одне одному. Не зважаючи на різноманітність, незгоди немає – як і немає доступних масовому споживачу альтернативних джерел фактів та ідей, які могли б дозволити йому сформувати свою думку, що іде всупереч  з думкою хазяїв інформаційного ринку. Споживачу пропонується те й саме бачення світу – світу, в якому кожний голос в унісон з іншими стверджує расову рівність, „святу правду” єврейської казки про „Холокост”, про злочинність намагань зупинити шалений потік небілих іммігрантів, про небезпечність приватного володіння зброєю, про моральну рівність всіх видів сексуальної орієнтації, про перевагу „плюралістичного” та космополітичного суспільства у порівнянні з суспільством однорідним. Така точка зору розроблена хазяями мас-медіа для досягнення їх власних цілей, і тиск на споживача – щоб примусити його прийняти цю точку зору – справді пригнічує. Люди корегують свої думки під цю точку зору, голосують відповідно до неї і будують свої життя так, щоб вони знаходились у повній гармонії з цим поглядом.

 

І хто всі ці хазяї засобів масової інформації? Якщо ми уважно подивимось, то здебільшого це євреї. Поясненням цього є не те, що ЗМІ контролюються жадібними до прибутку капіталістами і що дехто з них випадково є євреями. Якщо б це було випадковим, все рівно б відчувалась етнічна приналежність хазяїв мас-медіа, і, таким чином, співвідношення багатих євреїв і багатих не-євреїв. Якщо не зважати на декілька дивовижних виключень, перевага євреїв серед хазяїв ЗМІ пригнічує, і тільки з цієї причини можна вже припускати, що це не просто випадковість.

 

Індустрія розваг і теле- та радіоновин

 

Ослаблення урядового контролю над телекомунікаційною індустрією дало в результаті не зростаючу конкуренцію, а навпаки – зростаючу хвилю корпоративного об’єднання та поглинання, що призвело до появи буквально декількох медіа-конгломератів з мільярдними бюджетами. Найбільші з цих конгломератів дуже швидко зростають і тільки за 90-і роки минулого століття збільшились втричі. Коли б ви не вмикали телевізор, дивлячись передачі місцевої телекомпанії або трансляції  через супутник, коли б ви не дивились фільм у кінотеатрі або вдома, коли б ви не слухали музику по радіо чи з диска, коли б ви не читали газету, книгу або журнал – більш чим вірогідно, що інформація або розвага, яку ви споживаєте в даний момент, створені і/або розповсюджені однією з цих мега-компаній.

 

Time Warner. На сьогоднішній день найбільшим конгломератом є Time Warner (AOL – Time Warner), який здобув свого сучасного вигляду після того, як America Online придбала Time Warner за 160 мільярдів доларів у 2000 році. Прибуток об’єднаної компанії у 2003 році сягнув 39, 5 млрд. доларів. Після поглинання разом опинились Стів Кейс, не-єврея, голова AOL – Time Warner, і Джеральд Левін, єврей, головний адміністратор. Warner, заснований двома братами-євреями на початку минулого століття, швидко став бастіоном єврейського впливу в Голівуді. Це факт настільки відомий, що він відкрито наголошується єврейськими авторами, саме так, як і той факт, що кожне нове медіа-придбання у підсумку буде єврейським. Згадуючи про поглинання компанією Warner компанії Time, Inc., єврейський письменник Майкл Вольф сказав в інтерв’ю “New York Magazine” у 2001 році: „Поглинання компанії Time, Inc. десять років тому є прикладом того, як ця компанія стала єврейською. („Від AOL до W”, “New York magazine”, 29 січня 2001 року)

 

Третьою найбільш могутньою людиною на AOL – Time Warner, як мінімум на папері, був віце-голова Тед Тернер, не-єврей. Тернер продав свою Turner Broadcasting System, до якої входила CNN, компанії Time Warner заради володіння великим пакетом її акцій. У квітні 2001 року Левін фактично відчужив Тернера від будь-якої влади. Проте, Тернер все ще володіє великим пакетом акцій. Також, він зберіг місце члена ради директорів.

 

У травні 2002 року Левін був виключений з правління компанії. Але для Тернера, який втратив свої 7 млрд. з 9 млрд., із-за поганого менеджменту Левіна, це було невеликою втіхою. Він не має ніякого контролю над внутрішніми процесами в компанії. У підсумку, Стіва Кейса та Джеральда Левіна замінили чорношкірим Річардом Парсонсом. Зрозуміло, що за ним стоять євреї.

 

AOL – найбільший в світі Інтернет-провайдер, з 34 млн. користувачами в Сполучених Штатах. Зараз AOL використовується як промоутер продукції Time Warner. Джоді Кан та Мег Сісфілд, обидва євреї, керують Time Inc. Інтерактивний відділ очолюється не-євреєм Недом Десмондом. Всі вони підпорядковані виконавчому директору Норману Пірлстайну, єврею. Їх метою є розповсюдження продукції Time Warner на специфічні групи аудиторії America Online, особливо на жінок, дітей та підлітків.

 

HBO – дочірня компанія Time Warner, є найбільшою в країні платною телевізійною мережею (26 млн. підписчиків). Так званий „конкурент” HBO – Cinemax також одне з кабельних підрозділів Time Warner.

 

Warner Music була найбільшою американською компанією звукозапису з 50 лейблами до тих пір поки єврейський мільярдер Едгар Бронфман-молодший придбав у травні 1998 року компанію PolyGram. Warner Music була самим першим пропагандистом музики “gangsta rap” (бандитський реп). Співпрацюючи з Interscope Records вона популяризувала цей жанр, де криваві тексти закликають чорношкірих здійснювати акти насильства проти білих. Бронфман придбав Warner Music у 2004 році.

 

Окрім кабельного мовлення та музики, Time Warner залучений до виробництва художніх фільмів (Warner Brothers Studio, Castle Rock Entertainment, New Line Cinema). Видавниче відділення компанії Time Warner управляється Норманом Пірлстайном, євреєм. Він контролює 50 журналів, зокрема такі як Time, Life, Sports Illustrated, People; серед видавничих підприємств – Time-Life Books, Book-of-the-Month Club, Little Brown та багато інших. Time Warner також володіє такими продуктами як Winamp та Shoutcast, а також є домінуючим гравцем в Recording Industry Association of America (Асоціація Звукозаписуючої Індустрії Америки). В свій час він по суті „вів” переговори з самим собою, коли були визначені правила сплати гонорару за трансляції музики в Інтернеті, що було схвалено великими контент-провайдерами, а невеликі  мовники перестали існувати. (The Register, "AOL Time Warner прибирає до рук мережеве радіо," 8 квітня 2003 року). 

 

Приклад Теда Тернера: „Будьте уважні до того, з ким об’єднуєтесь”.

Коли Тед Тернер, не-єврей та „дисидент” від медіа-бізнесу, зробив заявку на купівлю CBS у 1985 році, і відразу у конференц-залах босів мас-медіа по всій країні почалась паніка. В свій час Тернер збудував успішну кабельну мережу теленовин CNN з 70 мільйонами підписчиками.

 

Хоча Тернер ніколи не займав позицію, що протистоїть єврейським інтересам, все ж таки він відомий як особистість з надзвичайно високою самооцінкою. З цієї причини він розглядався президентом CBS Уїльямом Палеєм  та іншими євреями як людина, якою неможливо керувати, котра в майбутньому може повстати проти них. До цього ж, єврейський журналіст Деніел Шорр, публічно заявив, що його колишній бос (Тернер) тримає особисту нелюбов до євреїв.

 

Щоб блокувати заявку Тернера, шефи CBS запросили єврейського мільярдера,  магната театрів, готелів та страхування Лоуренса Тіша „по-дружньому” викупити компанію, і з 1986 до 1995 року Тіш був президентом та головою правління CBS, виключивши всі можливі негаразди з приводу можливого неєврейського впливу. Усі подальші спроби Тернера придбати яку-небудь телевізійну мережу завжди блокувались компанією Time Warner пана Левіна, яка володіє 20 відсотками акцій CBS і має право вето на будь-яку серйозну угоду. Але, коли єврей Самнер Редстоун запропонував придбати компанію за 34,8 млрд. доларів у 1999 році, Левін не мав ніяких заперечень.

 

Таким чином, не зважаючи на репутацію новатора та фотографії на обкладинках, Тернер так і не набув „зв’язків”, необхідних для того, щоб стати хазяїном мас-медіа. Тоді він вирішив раз і назавжди: якщо їх неможливо побити, тоді треба до них приєднатись. Він продав Turner Broadcasting System компанії Time Warner. Тернер підвів підсумок: „Моє життя здебільшого було неправдоподібним. Я робив багато різких рухів і заробив багато грошей. Я продав TBS компанії Time Warner і тоді це здавалось правильним. Також це було вигідним для акціонерів.

 

Однак, з іншого боку, я втратив контроль. Я вважав, що матиму авторитет, для того, щоб мати значний вплив в новій компанії. Якщо ви йдете в бізнес, будьте уважні до того, з ким об’єднуєтесь.

 

Я думав, що я купував Time Warner, але вони купили мене. В нас були різні точки зору. Потім вони поглинули AOL, і це було справжньою трагедією. Я втратив 85 відсотків мого багатства”.

 

Disney. Другим за більшістю медіа-конгломератом на сьогодні є Walt Disney Company, з прибутком в 27,1 млрд. доларів. Президент цієї компанії – Майкл Айзнер, єврей.

 

Імперія Disney, яку очолює людина, свого часу названа пересічним аналітиком „помішаним на владі”, включає до себе декілька телевізійних компаній (Walt Disney Television, Touchstone Television, Buena Vista Television), а також кабельними мережами з більш ніж 100 мільйонами підписчиків. Щодо художніх фільмів, Walt Disney Motion Pictures також включає Walt Disney Pictures, Touchstone Pictures, Hollywood Pictures і Caravan Pictures. Disney також володіє Miramax Films, що управляються єврейськими братами Бобом та Харві Вайнштейнами. Ця студія випустила такі „ультра”-фільми, як „Слізлива гра”, „Священик”, „Діти”.

 

Коли компанія Disney (до того як Айзнер придбав її у 1984 році) управлялась „гойською” сім’єю самого Уолта Діснея, вона була уособленням гідного сімейного дозвілля та розваг. І хоча ця компанія до сьогоднішнього дня зберігає права на, скажемо, „Білосніжку та сім гномів”, при Айзнері вона почала виробництво найвідвертішої сексуальної продукції та садистського насильства.

 

У серпні 1995 року, Айзнер придбав Capital Cities/ABC, Inc., яка володіє мережею телебачення ABC, яка в свою чергу володіє десятьма телевізійними станціями на таких великих ринках як Нью-Йорк, Чикаго, Філадельфія, Лос-Анджелес, Сан-Франциско і Х’юстон.  Крім того, в Сполучених Штатах ABC має понад 225 телевізійних  і 2900 радіостанцій-партнерів і випускає понад 7200 радіопрограм. ABC володіє 54 і керує 57 радіостанціями, здебільшого в таких містах як Нью-Йорк, Вашингтон і Лос-Анджелес. Radio Disney, частина Радіомереж ABC, випускає радіопрограми орієнтовані на дітей.

 

Спортивна мережа ESPN, кабельне дочірнє підприємство компанії ABC, очолюється євреєм Джорджем В. Боденхаймером. Корпорація також контролює Disney Channel, Toon Disney, A&E, Lifetime Television, SOAPnet і History Channel, кожний з кількістю підписчиків від 86 до 88 мільйонів. Телевізійна мережа ABC Family має 84 мільйона підписчиків. На додаток до розваг (деякі з них зовсім не відповідають „сімейному формату”), через цю мережу проповідує євангеліст-сіоніст Пет Робертсон. Не зважаючи на те, що ABC/Disney в першу чергу – телекомунікаційна компанія, все ж таки вона заробляє понад 1 млрд. доларів на видавництві. Вона володіє Walt Disney Company Book Publishing, Hyperion Books та Miramax Books, а також  6 щоденними газетами та 20 журналами. Disney Publishing Worldwide видає книги 55 мовами у 74 країнах світу; складає понад 100 мільйонів читачів щомісяця.

 

В Інтернеті Disney управляє такими порталами як Buena Vista Internet Group, ABC Internet Group, ABC.com, ABCNews.com, Oscar.com, Mr. Showbiz, Disney Online, Disney’s Daily Blast, Disney.com, Family.com, ESPN Internet Group, ESPN.sportzone.com, Soccernet.com, NFL.com, NBA.com, Infoseek (частково), а також Disney Interactive.

 

Viacom. Номером три в цьому списку є Viacom, Inc., яку очолює Самнер Редстоун (народжений Мюррей Ротстайн), єврей. Прибуток компанії в 2003 році сягнув 26,5 млрд. доларів. Мелвін Кармазін, ще один єврей, до червня 2004 року був людиною номер два в компанії, займаючи пост президента і виконавчого директора. Зараз він володіє великим пакетом акцій Viacom. Новий президент, Леслі Мунвес, єврей, а виконавчий директор – Том Фрестон, можливо єврей (ми не змогли перевірити єврейське походження Фрестона, але у 1970-х роках він був залучений до роб&#